Стало відомо результати конкурсу матеріалів до всесвітнього Дня прав людини.

З 20 листопада по 15 грудня тривав конкурс до всесвітнього Дня прав людини, який зазвичай відзначають 10 грудня. Команда Інституту “Республіка” запрошувала усіх охочих взяти участь у конкурсі та надіслати матеріал на тему: “Виборче право громадян та інформаційний простір в Україні”. Учасники могли надсилати матеріали у форматі есе або креативної листівки/відео.

Наша команда уважно проаналізувала усі подані матеріали і, в результаті, було обрано лише один матеріал (есе), який відповідав вимогам встановленим конкурсною комісією. А саме: есе Марини Сташиної-Неймет (робота авторки публікується нижче). Також, конкурсна комісія вирішила відзначити заохочувальним призом авторку креативної листівки – Філатову Альону.

Щиро вітаємо пані Марину та пані Альону, які вже найближчим часом отримають подарунки від Інституту “Республіка”. Усім іншим учасникам бажаємо не засмучуватися та продовжувати вдосконалювати свої професійні навички.

Конкурс до Дня прав, копія

Есе Марини Сташиної-Неймет: “Виборче право громадян та інформаційний простір в Україні”.

Право голосу на виборах надається всім громадянам України старше 18-и років, за виключенням тих випадків, коли людина визнана судом недієздатною. Наче все чітко і зрозуміло. Але ні. Права голосу позбавили значно більшу кількість людей, але про це воліють мовчати. Мовчить влада, мовчать громадські організації, що виступають “за мир у всьому світі”, частково мовчать і самі позбавлені права голосу. І, чого гріха таїти, навіть кандидати, які самі чи через своїх представників щедро засипають подарунками до виборів, роблять вигляд, що проблеми не існує. Ми ж демократична держава, чи не так?

Воно може і так, але не зовсім. Уявіть собі ситуацію. Людина пересувається за допомогою крісла колісного. Вдома пересувається вільно, самостійно виходить на вулицю, має роботу, ходить за покупками (доступні крамниці, звісно, рідкість, але знайти їх можна). А от з виборчою дільницею не склалося ніяк. Вона розташована на другому поверсі типової радянської будівлі без ліфта або ще гірше – в історичній частині міста, де зовнішній вигляд будівлі не можна змінювати. Доступних виборчих дільниць в місті немає. Точніше, є аж одна, але дістатися до неї в разі зміни виборчої адреси буде так само важко, як і потрапити до приміщення для голосування на своїй. Залишається два варіанти: просити про можливість голосування на дому (а для цього потрібно мати підготовленим відповідний пакет документів) або не голосувати зовсім. На жаль, нерідко саме цей варіант обирають виборці з порушеннями опорно-рухового апарату.

А ось ще один приклад. Незряча або слабозора людина, долаючи численні перешкоди у вигляді сходів без тактильних смужок контрастного кольору, нерівних тротуарів та решти “приємностей” архітектури таки дісталася своєї дільниці. Однак тут пригоди лише починаються. Списки з іменами, прізвищами та адресами виборців роздруковані дуже дрібним шрифтом. Але тут ще можна впоратися, попросивши членів ДВК вказати точне місце, де потрібно розписатися. А як бути з бюлетенем для голосування? Зазвичай шрифт в ньому настільки дрібний, що навіть для людини із 100%-вим зором він замалий. Добре, якщо людина може скористатися окулярами чи лупою. Якщо ні, то можна просто не проголосувати. Або помилково проголосувати не за того кандидата. І доказуйте потім, що поклали позначку не там, де хотіли. А про бюлетень шрифтом Брайля тут в принципі ніколи не чули, не те що мати їх в достатній кількості для незрячих виборців. Тоді доводиться звертатися за сторонньою допомогою. До кого? Члени ДВК, як і офіційні спостерігачі, не мають права заходити до кабінки для голосування на прохання виборця. Доводиться звертатися за допомогою до родичів чи друзів. А що відбувається в цей час в інформаційному просторі?

Безпосередньо в день виборів представники та представниці ЗМІ знаходять героїв чи героїнь з числа осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Вони готові розповісти про всі свої пригоди на шляху до здійснення волевиявлення. Виходить така собі драма або історія про героїчний вчинок людини, яка змогла здолати всі перешкоди на своєму шляху. Після виходу сюжету в ефір чи публікації репортажу буде кілька лайків, перепостів, гучних коментарів. І все. Тиша. До наступних виборів.

Хіба може бути інакше? Переможці, якщо і бачили такого роду публікації, починають святкувати своє обрання на посаду. Паралельно перебирати справи, формувати команду, ретельно вивчають правила гри або запроваджують свої. Переможені ж ідуть в підпілля, щоб накопичувати сили до наступних виборів. І лише час від часу піднімають голову, щоб висловити супротив діям чинної влади.

Невелика купка людей намагається достукатися до влади та пояснити важливість усунення бар’єрів, що заважають не лише голосувати на виборах, а й жити загалом. Вони беруть участь в роботі комітетів доступності різних рівнів, подекуди ходять на особисті прийоми до представників органів державної влади та місцевого самоврядування. Часом навіть прориваються в ЗМІ. Однак це здебільшого точкові намагання хоча б трохи змінити ситуацію з доступністю в країні. Адже влада відповідає “Грошей немає”, публікації в засобах масової інформації з’являються переважно для заповнення інформаційного простору. Нерідко ті ж самі журналісти задають запитання: “А що ви особисто зробили для того, щоб покращити ситуацію з доступністю на рівні своєї громади?”. Тут напрошується зустрічне запитання “Чи знаєте Ви, які мої повноваження?”. Так, можна зафіксувати проблемну ділянку на фото- чи відеоносій, написати скаргу, нескінченно ходити на прийоми до чиновників. Та чи покращить це якість життя конкретної людини, яка ще має працювати, займатися побутовими питаннями, лікуватися? Невідомо.

Як бачимо, доступ до виборчих дільниць являє собою лише маленький епізод в інформаційному просторі України. Його переважно розглядають як разову проблему, з якою зіштовхуються люди з інвалідністю та інші маломобільні громадяни лише в день голосування. На жаль, в ході моніторингу ЗМІ на тему доступності виборчих дільниць, я не знайшла комплексного підходу до цієї проблеми. Не відбувається розгляд причин виникнення цієї ситуації, механізмів та шляхів її вирішення, важливості для суспільства загалом. Доки цього не буде, люди з важкою формою інвалідності та особи, яким важко пересуватися в силу різних причин, чи які не можуть прочитати дрібний шрифт, так і не зможуть повною мірою реалізувати своє право голосу. Вони намагатимуться пристосуватися до ситуації, а не опинитися в рівних умовах з іншими виборцями. Можна нескінченно доносити якусь інформацію до влади, але доки вона не стане зрозумілою і близькою суспільству, то залишатиметься просто інформацією “яку взяли до уваги”.

Дякуємо усім учасникам за цікавість до даного конкурсу та інших форм активностей, які реалізовує Інститут “Республіка”. Будемо раді бачити Вас серед учасників наших наступних оффлан та онлайн заходів.

Примітка. Всеукраїнська ініціатива “Активна Громада” – об’єднання людей та громадських рухів задля самоорганізації та участі у вирішенні місцевих проблем. Ініціатива створена в рамках діяльності Інституту “Республіка”.