Міжнародні обміни стали популярними останніми роками. Вони корисні з точно зору отримання інформації, знайомтсва з країнами та насиченні враженнями. Вони дають можливість волонтерам навчатися новому, а приймаючій стороні – побачити різницю у підходах до роботи. Дев’ять місяців Вероніка Лейтманова зі Словаччини працювала волонтеркою в Інституті “Республіка”.

Ця історія не лише про її враження від перебування в Україні. Це можливість краще зрозуміти зміст самого волонтерства та його відмінності у різних країнах.

Поїхали!

Вероніко, розкажіть, будь ласка, звідки Ви до нас приїхали?

– Я приїхала до України зі Словаччини у листопаді 2018 року. Між організацією, у якій я працюю, “ADRA” (Словаччина) та Інститутом “Республіка” діє програма “Global Development Education”. “ADRA” делегує своїх волонтерів до різних країн. Я вирішила поїхати до України і не помилилася у своєму виборі.

– Як Ви дізналися про стажування в Україні та чому вирішили подати заявку?

– У липні 2018 року я закінчувала навчатися в Абердинському університеті та почала шукати роботу. Я прочитала про стажування в інтернеті та подумала, що це гарний старт для моєї кар’єри. До того ж, з Києва до Словаччини можна дістатися літаком за 1,5 години. Це важливо, бо я хочу частіше бувати вдома.

– Чи складно було потрапити на стажування? Які вимоги були до аплікантів?

– Я б не сказала, що це було важко. Кількість заявників була невеликою. Україна, на жаль, не приваблива для словаків. Учасників/ць таких обмінів більше цікавлять країни, що далеко від нас та відрізняються в культурній, релігійній та гуманітарній сферах.

Вів стажування

Громадяни Словаччини також відчувають на собі несправедливу політичну та економічну системи, які є нездоровими, як і в Україні. Тому, я не звинувачую “нас” за бажання досліджувати світ далеко від дому. Однак, мало хто знає, що надихаючий досвід можна знайти поряд, в Україні.

Це Ваше перше закордоне стажування?

– Ні. Я народилася та закінчила середню школу в Словаччині. Потім навчалася закордоном. Я отримала ступінь бакалавра з “європейських студій” у Гаазькому університеті прикладних наук (Нідерланди). Також, я здобула ступінь магістра зі “стратегічних досліджень та енергетичної безпеки” в університеті Абердіна (Шотландія). Я жила в Австралії, Англії, Нідерландах, Філіппінах, Шотландії, Швейцарії, Ірландії. Тепер життя привело мене до України.

– Тобто, Ви зараз продовжуєте навчатися?

– Ні. Я вже не студентка. Однак, я звикла постійно отримувати нову інформацію. Такий підхід змусив мене стати “залежною” в пошуку додаткової освіти. Це дає можливість поглиблювати знання у сфері моїх інтересів.

Вів стажування2

– Розкажіть детальніше про стажування. Якими були Ваші обов’язки? 

Мій досвід волонтерства відрізняється від досвіду інших волонтерів з “ADRA”. Вони надавали допомогу людям, які живуть на межі бідності. Тому, результати їх роботи дуже відчутні для громад, у яких вони перебувають.

Моя діяльність була зосереджена на глобальному розвитку освіти та менше повязана зі безпосереднім спілкуванням з людьми. Я більше працювала в офісі, допомагала з перекладами та підготовкою документів для проектних пропозицій. Я долучалася до активностей та відвідувала справжні публічні акції та працювала у міжнародному проекті, який стосувався громадянського суспільства. Моїм завданням було допомагати тренерам та партнерським організаціям під час проведення тренінгів у Дніпрі та Запоріжжі.  Завдяки цьому проекту я відкрила для себе нові міста України.

– Ваших знань вистачало для виконання завдань?

–  Мої завдання не були важкими. Іноді виникали труднощі через мовний бар’єр, адже мої знання з української та російської мов не ідеальні. Однак, мої колеги гарно розмовляють англійською. Керівниця Інституту “Республіка” Олександра Гліжинська завжди заохочувала нас продовжувати розвивати свої вміння, навіть ті, які безпосередньо не належать до нашої роботи. Я так і робила!

– Після стількох стажувань в інших країнах, чи знайшли Ви для себе щось нове в Україні?

– Досвід роботи в Інституті “Республіка” дав мені можливість поглянути на проблеми, які я раніше не помічала. До прикладу, питання антикорупції та антикризового управління. Саме моє перебування в Україні змусило мене усвідомити актуальність цих питань.

Я перекладала багато статей на тему корупції, ультраправих груп, інформаційної гігієни, виборчого кодексу в Україні, моніторингу подій тощо. Раніше, я не звертала уваги на “моніторинг  подій”. Працюючи зі звітами я зрозуміла, як важливо відстежувати рішення влади та реагувати на них.

Крім цього, я стала свідком подій, за якими спостерігав весь світ: початок та закінчення війського стану, обрання нового президента та парламенту. Ці події дали мені можливість зрозуміти роль Інституту “Республіка” у здійсненні демократичних змін в Україні.

Не дивлячись на мій значний попередній досвід, я відкрила для себе багато нового за ці 9 місяців.

– До яких заходів Ви долучалися?

– Моє перше відрядження було до Львова та Ужгорода, де відбувалися громадські консультацій з лікарями. Більшість учасників були дуже вдячні, що «хтось» з Києва знайшов час і приїхав до них, щоб розповісти про нововедення та зміни. Це дуже важка робота, і я бачу необхідність проводити подібні заходи в регіонах.

Найбільше мені запам’яталася акція до Дня Конституції України, яку наша команда провела на Майдані Незалежності. Ми поспілкувалися приблизно зі 100 громадянами та нагадали їм, що не потрібно вірити всьому, що кажуть політики, особливо під час виборів. Потрібно знати їх обов’язки та аналізувати програми, перш ніж обирати депутата, який представлятиме всю країну! Цей захід став моїм улюбленим, бо я рідко бачу таку взаємодію між ГО та громадянами.

– Які у вас інтереси поза професійною діяльністю? Чим Ви захоплюєтеся? 

– Мої захоплення досить важко визначити. Я часто змінювала своє місце проживання за останніх 8 років. Відповідно, мені складніше планувати своє життя у довгій перспективі. Однак, постійні зміни дали мені можливість знайти свій шлях. Я малюю детальні картини та вивчаю мови і не прагну досягнути досконалості у цьому. Це робить мене щасливою. Я зрозуміла, що мені не потрібно занадто ділитися інформацією у Фейсбуці. Я насолоджуюся життям не збираючи «лайків» у соцмережах. Однак, я маю багато цікавих фото про Україну. Думаю, що їх варто опублікувати.

– У Вас значний досвід роботи у громадському секторі в себе вдома. Які Ви помітили відміності у роботі громадських організацій в Україні та Словаччині?

– Громадські ініціативи в Словаччині останніми роками значно посилилися. Люди почали бути менш байдужими. Вони набралися мужності, а нам саме цього не вистачає. У нас є соціальні проблеми. Однак найбільше ми бажаємо змінити політичну систему. До прикладу, минулого року вбивство журналіста вивело тисячі людей на протест у столиці.

Ще одна важлива ініціатива: «Ми – ліс», про припинення незаконної вирубки лісів. Вона не популярна серед наших політиків. Але все більше людей усвідомлюють її важливість.

Однак, ми не переживали таких серйозних насильницьких протестів, через які пройшов Київ. Наш підхід має “тихий” характер. Ми маємо різні головні проблеми. Я вважаю, що жодна з країн ще не знайшла «правильного» способу вирішення власних національних проблем.

– Опишіть особдивості інших закордоних стажувань, у яких Ви брали участь?

– Коли я навчалася в Нідерландах, ми проходили обов’язкове 6-ти місячне стажування. Мені пощастило отримати пропозицію з Маніли (Філіппіни), де я була 5 місяців. Я працювала інтерном у організації “Earthquakes and Megacities Initiative”, яка орієнтована на управління ризиками стихійних лих на Філіппінах. Організація займається плануванням сценаріїв надзвичайних ситуацій: вони не діють за принципом “якщо це повториться”, а думають “коли це повториться”.

Після цього я повернулася до Гааги на навчання і паралельно працювала у громадській організації “FONDEMA”. Вона працює над підвищенням обізнаності про культурну спадщину в Середземноморському регіоні. Ми організовували заходи та виставки, де запрошені обговорювали стан матеріальної та нематеріальної культурної спадщини, її збереження. Це стажування не було обов’язковим. Однак я хотіла вкласти свій час та енергію у щось значиме. Я допомагала організовувати події, які навчали людей, інформували їх щодо культурної спадщини та кризи біженців. Подібні події зближують людей, дають можливість обговорити все, що відбувається навколо них.

– Чи знайшли Ви для себе щось особливе в Україні?

– Особливим для мене є відкриті ринки, де люди продають фрукти та овочі. Я люблю свіжу та здорову їжу. Проходячи кожного разу повз ринок біля метро Лук’янівська, я щось купую, щоб підтримати цих продавців. Я подружилася з однією доброзичливою бабусею, яка вручала мені невеликий подарунок після кожної покупки. Це вразило мене, і я почала ще більше насолоджуватися покупками їжі. У Словаччині таких ринків немає.

Окрім цього, є ще одне особливе місце. Це мій балкон на 10 поверсі. Під балконом, в саду живе прекрасний павич. Цей “хлопець” досить шумний і з місцевим півнем вони створюють хороший музичний гурт. Мені знадобився час, щоб звикнути до них. Але зараз вони є символом нашого дому. Це надзвичайний приклад, бо я ніколи не бачила павича посеред столиці, який мирно живе під десятками балконів.

– Я так розумію Ви вперше в Україні?

– Так. Це моя перша поїздка сюди.

67937004_1792232564256678_7388143510685220864_n

– Чи співпадають Ваші враження про Україну з тим, що Ви чули раніше?

– Мої враження були позитивними ще до мого приїзду сюди. Мій друг в цей час жив у Києві і розповідав, що це динамічне, захоплююче і красиве місто. Я погоджуюся з ним. Мені подобається тут жити.

Звичайно, в деяких районах пошкоджені тротуари та дороги, майже на кожній вулиці є сміття. Є проблема з паркуванням і в багатьох установах переважає бюрократія. Але це глобальні проблеми. Вони не впливають на моє ставлення. Я також зі Східної Європи і я розумію, що Україна переживає певну трансформацію.

– Все ж таки, чи мали Ви стереотипи стосовно України та українців до приїзду?

– Загальні судження у Словаччині про Україну, на жаль, не дуже позитивні. Я, як і інші словаки, не планувала відвідувати Україну. Ми не повністю довіряємо українській продукції чи українцям, які перетинають кордон, з міркувань безпеки. Однак, я думаю, що це лише образ, який ми вивчали в школах і він пов’язаний зі сприйняттям колишнього Радянського Союзу. Я визнаю, що в мене теж був подібний образ. Я рада, що завдяки особистому досвіду він змінився.

Київ став моїм домом і я ділюся позитивними враженнями про Україну.

– Чи не боялися Ви їхати до нас, адже на Сході нашої країни йде війна?

– Я не боялася їхати в Україну. Я знала про ситуацію, яка відбувається з 2014 року, але це мені не заважало. Україна займає унікальне місце в моєму серці і в моєму житті. Війна багато в чому вплинула на цю землю, але українці залишаються оптимістичними щодо повернення своїх територій. Я бачу багато розуміння з боку моєї батьківщини і я цим пишаюся. Я зустріла унікальних людей, які розповідали мені про свої перспективи, страхи, мрії, і саме тому я відчуваю дуже сильний зв’язок з Україною. Я ціную мирні та ненасильницькі рішення і мрії людей жити в країні, де війна – частина минулого. Це я бачу в українцях. І я вдячна за те, що можу називати Україну своїм домом.

– Що Ви будете розповідати своїм друзям про Київ та Україну?

– У Києві для мене велика кількість пам’ятних місць. Я кілька разів обходила Київ пішки. Тут чудова архітектура! Мої очі часто губляться на невідомих будівлях. Ми щодня проходимо повз них, не помічаючи прекрасних деталей, шрамів, підписів, їх власного характеру. Я помітила, що багато старих, історичних будівель є напівзруйнованими. Я знаю, що обслуговування потребує грошей, але це такий цінний фрагмент історії, про який потрібно дбати, поки його ще можна зберегти.

Мені подобається те, що українці є справжніми патріотами. Вони демонструють українські прапори на  вулицях, у вікнах або носять аксесуари з українським прапором. Це те, що я рідко зустрічаю у Словаччині. Мені дуже подобається бачити на українцях такий знак гордості.

Кілька моїх друзів вже відвідували Київ і це місто залишило у них гарне враження. Ми побували на Майдані, оскільки це ікона революцій. Це місце має неповторний дух. Це безпечна і незайнята площа сьогодні, але ми не повинні забувати важке минуле, яке вона пережила. Ми завжди пригощаємось українським «борщем». Я могла би їсти його щодня. Я завжди буду шукати українську кухню, коли знову житиму закордоном.

Загалом, я обов’язково розповім про смачну їжу, дуже добрих людей, прекрасну архітектуру, складну історію України та її нестабільну політичну ситуацію. Що стосується того, що можна побачити у цьому місті, то я б рекомендувала відвідати всі туристичні місця. Щоб побачити справжню красу необхідно перейти місто пішки.

– Які інші міста України Вам сподобалися? 

– У квітні цього року я відвідала Львів та Ужгород. Нам пощастило і сонячна погода супроводжувала нас під час нашої подорожі. Це одна з причин, чому я закохалася у Львів. Прекрасна архітектура, вузькі вулички, невеликі кафетерії, співи вуличних музикантів – усе це поєднувалося так добре, що я хочу повернутися туди, як тільки зможу. Через два місяці я відвідала Дніпро. Це місто теж приваблює. Мені дуже сподобалася прогулянка по березі річки. А вже завтра я відвідаю Одесу.

– Після перебування в Україні чи змінилася Ваша думка щодо привабливості України для європейської (словацької) молоді?

– Після того, як я поїду з України, я буду ділитися гарним образом України з усіма. Авіаквитки з Братислави/ Відня/Кракова досить дешеві, а словакам не потрібна віза до 90 днів з дня в’їзду. Це прекрасна можливість відкрити іншу країну, яка знаходиться недалеко. Вона вартує витраченого часу і грошей.

Київ дуже сучасне місто. У ньому є все необхідне і він пропонує багато можливостей. Чесно кажучи, я переконана, що Київ може запропонувати більше, ніж Братислава. Тому, я думаю, що в Україні було б чудово навчатися, стажуватися чи працювати в міжнародній організації. Я переконана, що навіть після першої короткої поїздки кожен відвідувач змінить свою думку про Україну.

Побачимо, як зміниться країна за нового президента.

Я вважаю, що Україна має великий потенціал довести собі та іншим, що це сильна країна з неймовірними людьми та чудовою культурою!

 – Чи думали Ви над тим, що будете робити після стажування в Україні?

– У серпні 2019 року завершиться моє перебування в Інституті “Республіка” та в Україні. Я сподіваюся отримати роботу в одній з організацій, яка працює у сфері ядерного роззброєння. У цю галузь досить важко потрапити, але я оптимістично налаштована та не збираюся здаватися!

– На завершення нашої розмови, як би Ви описали Україну одним реченням.

– Це країна, яка кидає виклик особистостям, котрі спраглі до влади та бажають відновити справедливість.