Моніторинг випадків конфронтації та насильства 14 жовтня 2018 – 14 жовтня 2019.

Після Революції Гідності ситуація з мирними зібраннями в Україні набула нових викликів: радикалізація населення та створення окремих угрупувань, що протидіють певним тематичним зібранням. Така ситуація часто унеможливлює мирні протести та свободу слова. Тому, Інститут “Республіка”, продовжуючи захищати права та свободи громадян, зокрема їх права на мирний протест, протягом року втілював проект “Територія насильства”. Проект сприяє протидії насильству в Україні через моніторинг випадків конфронтації та насильства (нападів на окремих людей, їх зібрання та майно, які мають свою, особливу позицію з тих чи інших питань (ЛГБТ спільнота, жіночі організації, політичні партії, представники інших національностей)).

Розбудова демократія НЕ можлива без плюралізму поглядів, а особливо в нашій країні, де права людини та їх захист мають лише зміцнюватися з кожним роком, а всі внутрішні розбіжності у поглядах необхідно вирішувати шляхом діалогу, а НЕ насильства.

Тож пропонуємо до вашої уваги результати проекту “Територія насильства” у форматі короткої інформації з інфографіками. З повною версією звіту зможете ознайомитися згодом, звіт доопрацьовується.

За рік моніторингу зафіксовано 137 випадків конфронтацій та насильства з боку ультраправих, 48 із них мали характер конфронтації, а 89 включали елементи насильства проти майна чи людей.

1slide(a)

Місця ультраправого насильства та конфронтації:  Київ – 53 випадки, Харків – 18, Львів – 11, Одеса – 8, Дніпро – 7, Херсон, Кривий Ріг  – 4, Кременчук, Житомир, Запоріжжя – 3, Черкаси, Івано-Франківськ, Рівне – 2. Бердянськ, Чернігів, Чернівці, Краматорськ, Кремінна, Луцьк, Миколаїв, Переяслав-Хмельницький, Полтава, Ужгород, Вінниця, Яготин, Богданівка (Миколаївська область), Голованівськ (Кіровоградська область), Мангуш (Донецька область), Нові Боровичі (Чернігівська область), Широке (Дніпропетровська область) – 1.

2slide

Актори ультраправого насильства та конфронтації:  С14 – 40 випадків, Національний корпус – 30. Далі (у порядку спадання): “Традиція і порядок”, “Невідомий патріот”, “Фрайкор”, “Національні дружини”, “Братство”, “Азов”, “Катехон”, “Сокіл”, “Світанок”, “Автономное национал-социалистическое общество” (АНСО), “Карпатська Січ”.

3slide(a)

Тенденції у динаміці ультраправого насильства за час моніторингу свідчить, що після президентських та парламентських виборів, результати яких потенційно могли принести зміни в українській політиці та у ставленні державних органів до ультраправого насильства, рівень цього насильства вперше за час моніторингу впав до 0 випадків за тиждень. Це можна пояснити дезорієнтацією ультраправих у нових умовах. Втім, після того, як “нова” влада продовжила політику невтручання, то й потурання ультраправому насильству, кількість нападів знову зросла.

Середній рівень ультраправого насильства протягом періоду моніторингу поступово спадав, проте ця тенденція може змінитися у будь-який час.

Більше від нападів ультраправих страждають представники ЛГБТ, фемен спільнот та етнічні меншини. Однак, не менш агресивною є поведінка ультраправих щодо політичних партій та окремих політиків. У період передвиборчої кампанії більшість випадків вуличної конфронтації та насильства представників радикальних груп були направлені саме проти політиків чи політичних партій (офісів). Зазначимо деякі з них:

4slide(a)

20 жовтня 2018 у Дніпрі представники “Нацкорпусу” зірвали збори політичної партії “Розумна сила”;

у листопаді 2018 в Житомирі члени “С14” зіпсували усі біг-борди лідера партії “Наші” Євгенія Мураєва, які були у місті;

у листопаді 2018 в Одесі ймовірно члени “С14” обмалювали машину депутата обласної ради від “Опозиційного блоку” Віктора Баранського.

30 грудня 2018 у Кременчуці члени “С14” напали на приймальню “Опозиційного блоку”, розбивши вивіску та залишивши написи на стінах.

4 січня 2019 у Житомирі члени “С14” розгромили офіс КПУ.

Ці напади поєднує не лише сам факт насильства з боку ультраправих проти політиків та політичних партій. А й те. що через певний час інформація про ці напади зникала з мережі інтернет.

Здійснюючи напади на офіси політичних партій представники ультраправих нищили майно та застосовували силу до працівників офісу. До прикладу, 12 грудня 2018 в Києві відбувся напад на офіс партії “Розумна сила”. Близько 15 людей у масках і камуфляжі увірвалися до офісу, ламали меблі, били тих, хто знаходився у приміщенні. У результаті нападу серйозно постраждало мінімум двоє людей.

5slide

Під час моніторингу аналітики також зафіксували випадок, коли радикали “С14” зірвали засідання виборчої комісії. Це відбулося 21 лютого 2019 року у Дніпрі, де протестуючі виступили проти призначення голови комісії, якого вони звинувачували у сепаратизмі.

У період передвиборчої кампанії ультраправі активно діяли проти опозиційних політиків обвинувачуючи їх у сепаратизмі. Зокрема, велику увагу вони приділили передвиборчій кампанії Олександра Вілкула (“Опозиційний блок”). До прикладу, 1 лютого 2019 у Бердянську представники “Національного корпусу” намагалися зірвати його зустріч з виборцями. Під час нападу вони облили його зеленкою та звинувачували у проросійських поглядах. В результаті, політик отримав опіки очей. Того ж дня в селищі міського типу Мангуш на Донеччині ймовірно представники цивільного корпусу “Азов” заблокували приміщення, у якому також мала відбутися зустріч виборців з О. Вілкулом. Однак, лише створенням перешкод для зустрічей О.Вілкула з виборцями справа не завершилася. 7 лютого 2019 в Черкасах ймовірно представники “Національного корпусу” спиляли біг-борд з його передвиборчою рекламою – відеозапис процесу з’явився у соціальних мережах на сторінці “Національного Корпусу”. За цим фактом було відкрито кримінальне впровадження.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

Верховній Раді України – законодавчо встановити відповідальність поліції за недотримання позитивних зобов’язань держави щодо захисту мирних зібрань.

Виконавчій владі та органам місцевого самоврядування – припинити фінансування ультраправих формувань з державного та муніципальних бюджетів.

Правоохоронній системі:

  1. Терміново та об’єктивно розслідувати справи убивств та насильницьких нападів з боку ультраправих формувань та у найближчий час передати їх до суду.
  2. Припинити практику “кураторства” – співпраці з боку СБУ та МВС із ультраправими угрупованнями.
  3. Провести деполітизацію та денацифікацію правоохоронних органів.
  4. Виконувати позитивні зобов’язання щодо захисту громадянських прав, зокрема, гарантувати та забезпечити громадян_кам, які не порушують законодавство, безпечну реалізацію права на мирні зібрання та свободу слова.

Міжнародній спільноті – чинити тиск на українську владу та правоохоронну систему для забезпечення реалізації прав на мирне зібрання та свободу слова, для належного розслідування злочинів на ґрунті ненависті, для покарання винних та запобігання таким злочинам у майбутньому, для деполітизації правоохоронних органів України.

Громадянському суспільству – не співпрацювати з людьми, які поділяють ультраправі ідеології та вчиняють насильство на ґрунті ненависті, перешкоджають реалізації права на мирні зібрання та свободу слова; консолідувати зусилля для підтримки вразливих груп, які найбільше страждають від ультраправого насильства.

Хочемо звернути Вашу увагу, що попередньо ви могли бачити подібний звіт на сайті Фонду Рози Люксембург. Дана публікація була сформована на основі досліджень Інституту “Республіка”.

Також Ви ознайомитися з попереднім моніторингом за посиланням, що проводився за період 15 жовтня 2018 року – 15 лютого 2019.

Примітка.

Конфронтація – протестні дії, що передбачають безпосередній тиск на цілі протесту (“пряма дія”), але не супроводжуються нанесенням безпосередньої шкоди людям або майну. Насильство – протестні дії з нанесенням безпосередньої шкоди людям або майну. Ультраправі, крайні праві чи радикальні праві є представниками радикально націоналістичних ідеологій з авторитарними елементами. Окрім ультранаціоналізму, їм часто притаманні шовінізм, ксенофобія, расизм, антикомуністичні чи реакційні погляди. Ультраправим поглядам характерна ненависть чи зневага до людей, яка базується на їхній нібито нижчості або представленні їх як загрози для етнічної більшості, нації, держави, традиційних соціальних інститутів.