Цьогоріч Україна відзначила 29-ту річницю незалежності! ВІ «Активна Громада» з нагоди свята провела Всеукраїнський онлайн-марафоні «За що я люблю Україну». Під час марафону українці з усіх куточків нашої країни мали можливість послухати понад 60 спікерів: видатних діячів зі сфери культури, медіа, активістів, художників, представників бізнесу та громадських діячів. Понад 2 600 українців і не тільки переглянули наш марафон на сторінці у Facebook та ще понад 200 учасників долучилися у ZOOM. Окрім привітань спікерів, учасники змогли самостійно поділитися з всією Україною своїми почуттями до Батьківщини. Окрім того, учасники марафону змогли взяти участь у тематичній вікторині, послухати пісні у виконанні відомих українських співаків, а учасники Всеукраїнської акції: «За що я люблю Україну?», яка проходила протягом передсвяткового тижня, дізнатися імена переможців.

Тож, нагадуємо, як це було та ділимося з вами привітаннями від деяких наших гостей.

Валерій Пекар, український підприємець і громадський діяч, викладач Києво-Могилянської та Львівської бізнес-шкіл

«Якщо ми візьмемо карту світу, ми побачимо близько 200 країн. Якщо ми візьмемо календар, ми побачимо 2020 рік. Але так не у всіх країнах. Є країни, в яких 16 чи 12 сторіччя. А ще є країни, які живуть у 5 ст. до н.е. Це означає, що світ розвивається хвилями. Хвиля 2020 року покрила не всі країни світу. Але є країни, які живуть у 2035 році. Можна поїхати туди й подивитися. Хоча не факт, що всі це побачать, тому що треба розуміти, куди дивитися і що бачити. Отже, виходить, що увесь світ живе в абсолютно різних часах. 35-37 країн світу живуть сьогодні, у 2020 році. А всі інші, включно з Україною, живуть в значно ранніх часах. Тому що 2020 рік – це рік, коли на всій планеті вже мусив би настати добробут, справедливість, розвиток людини, соціальні ліфти і, нарешті, щастя. Кожне десятиліття  до цих 35-37 приєднуються нові. Всі хочуть у майбутнє. Для переважної частини світу майбутнє не настає. Так і Україна 29 років бігає, як поганий біатлоніст: не влучив у мішень і побіг зайве коло. Знову і знову. 6 років тому ми намагалися це коло розірвати. Але знайшлися сусіди, які не згодні з цим і заважають вийти в майбутнє. Так було завжди в історії світу. Україна серед тих небагатьох країн, які почали свій руху майбутнє. Ми почали свій шлях, встали з дивану, відклали пиво і журнальчик, взяли рюкзак і почали діяти. Це складно, завжди є бажання кинути рюкзак і повернутися додому, де чекає телевізор, журнальчик і пиво. Але на горі нас очікують і простягають нам руку ті, хто вже прийшов раніше за нас. Внизу на нас дивляться і махають нам рукою ті, хто піде за нами. Чому ми застрягли? Бо без власної держави рухатися неможливо. Зараз вона є, але не факт, що ми рухалися. Ми отримали державу у 1991 році, а рухатися почали у 2014 році. Ми як равлик на схилі. Равлик хоче вперед, але якась сила тягне його вниз. Хто ця сила? Було б найлегше сказати, що це влада, олігархи, інші люди. Насправді це сила, яка діє в кожному з нас. Страх змін, майбутнього, страх вийти із зони комфорту. Цей страх змін, який діє всередині нас. Що сталося в Україні 2014 року? Все нові й нові люди подолали в собі цей страх. Коли кількість людей, які цей страх подолають і почнуть щось робити, стане критичною, – життя зміниться. На нас дивляться згори ті, хто нас випередив. На нас дивляться знизу ті, для кого ми є надією. Якщо ми провалимося, вони нікуди далі не підуть. І, нарешті на нас дивимося ми самі. Тому що іншого джерела надії, окрім того, щоб вибратися туди, де є вища ліга націй, у нас немає. Шанси до них приєднатися у нас чудові. Але для цього треба подолати свій страх, встати з дивану, взяти свій рюкзак і піти важкою дорогою вгору, знаючи, куди ми йдемо».

Марія Ципящук, адвокатка, координаторка громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини, громадська омбудсменка із захисту виборчих прав ГМ «ОПОРА»

«Ми дійсно маємо багато людей і спільнот, якими ми можемо пишатися. Наше суспільство зараз трансформується. Ми відходимо від патерналізму і потроху стаємо суспільством, яке саме починає шукати шляхи і ресурси. Звісно, держава має створити хоча б мінімальні умови, щоб люди могли ці ресурси отримати, але дуже багато залежить і від нас самих. Тому я хочу побажати українцям, щоб ми не соромилися показувати себе, свої досягнення. А нам є що показати. Купа стартапів та розробок в Україні – вони унікальні, креативні. Я щиро бажаю впевненості у собі, авантюрності, не боятися ризикувати і ставати сильнішим з кожним днем».

Айсел Азад Кизи Омарова, кандидатка юридичних наук, викладачка кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, помічниця народного депутата

«Я за походженням не є українкою і навіть народилася не тут, а в Азербайджані. Але так склалася доля, що я живу тут, я тут виросла, навчалася, працюю, тут народилися мої діти. За що я люблю Україну? По-перше, за людей. Люди щирі. Я жила в Азербайджані, тривалий час проживала в Туреччині, тому мені є з чим порівняти. Люди дуже щирі, дуже працьовиті і оця синергія людей, які хочуть кращого для своєї країни, які борються за її незалежність – це щось неймовірне. Я, живучи в Україні, ніколи не відчувала, що до мене ставляться якось не так через моє походження. І це дуже класно, коли до людини ставляться, відповідно до її думок, свідомості та ставлення до світу. Я люблю Україну за те, що у нас є свобода слова і свобода дій. У нас є громадські організації, інституції, які не є державними, але вони створюються задля досягнення певних цілей і мети. Яскравий приклад – це «Активна Громада». Це певна організація, яка сама зорганізувалася, займається просвітницькою діяльністю. Ось це є прикладом самоорганізації людей і творення громадянського суспільства. Держава повинна створити умови, а люди вже можуть зорганізуватися і самі. Ми можемо багато сперечатися, що є так, а що не так у нашій державі. Але є те, що, безперечно, круто: свобода слова, свобода думки, певний перелік прав і свобод людини, різноманіття громадських організацій, політичних партій, величезна кількість волонтерів. Це велике досягнення, яке починається з людей, які тут живуть».

Любов Ключникова, громадська активістка Первозванівської сільської ОТГ (Кропивницький) 

«Я вітаю всю Україну зі святом, яке є дуже важливим для кожного українця. Я люблю Україну за те, що вона унікальна, прекрасна природа, талановиті люди у всіх сферах. Єдине, чого нам не вистачає – самовизначеності. Ми можемо пишатися тим, що ми є українцями. Ми маємо невичерпні запаси корисних копалин, інтелектуальних ресурсів. Наша країна багата у всіх напрямках. Я бажаю всім українцям самовизначності і можливості брати відповідальність за кожен свій день, прожитий на благо нашої країни».

Світлана Арефнія, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології ВНЗ МАУП, член Української Асоціації організаційних психологів та психологів праці (УАОППП), член Українського та Білоруського Асоціацій психотерапевта. Член Асоціації телеексперт, керівник Тренінгового Центру «ФІЛІН»

«Я всіх вітаю зі святом! Хочу сказати з точки зору психології. В кожного із нас є три головні потреби: прийняття та любов, безпека й визнання. Якщо ці три потреби задовільняються – ми відчуваємо себе щасливими. Для мене ці потреби були задоволені саме в моїй рідній Україні. Прийняття та любов – країна подарувала мені сім’ю, чоловіка, двох дітей, багато друзів. Людей-українців, які є надзвичайно щирими й гостинними. Я отримала це саме в нашій країні. Безпека – насамперед, для мене це відчуття дому, захищеності. У своїй країні я відчуваю це почуття рідного куточку і це робить мене щасливою. Щодо визнання – ця країна дала мені можливість стати кандидатом наук, бути медійною особистістю і могти донести іншим те, як важливо любити, спілкуватися з іншими, викладати. Для мене Україна дала визнання, як спеціаліста, як жінки, як мами. Природа нашої країни вселяє натхнення. Де б я не була, завжди хочеться повертатися додому. Країна змогла поселити в мені любов, щирість і відчуття щастя. Це дуже велика честь для мене – жити тут».

Ірина Хоменко, професорка, фахівчиня з логіки, еристики та теорії аргументації

«Я рада усіх вітати на марафоні. Я думаю, що любов до України – це справжня цінність. За що я люблю свого сина? Просто тому, що це мій син, я ніколи його не зраджу. Так само і з Україною. Ця любов має проявлятися у рутинних справах. Це не якесь абстрактне поняття. Я дуже рада, що ми зберегли нашу мову. Це наша ідентичність. Дуже приємно бачити молодих людей, які говорять українською. Ми пройшли стільки революцій, ми вибороли нашу незалежність. Я сподіваюся, що наша країна буде розвиватися і люди, які тут живуть, будуть успішними і в професійній діяльності, і в буденному житті».

Вахтангґ Кебуладзе, філософ, спеціаліст з феноменології, професор, публіцист, перекладач, музикант

«Всіх вітаю з Днем незалежності. Це чи не найголовніше свято в нашій країні зараз. За що я люблю Україну? Люблю за незалежність. Нарешті моя Батьківщина дає мені відчуття вільної людини. Я народився і зростав в Радянському союзі. Тому я вдячний Україні за те, що я можу не відчувати болісне відчуття огиди до власної Батьківщини, яке було у мене за часів Радянського союзу. Це відчуття – одне з найбільш травматичних у житті людини. Як писав Симоненко: «Обирати можна все на світі, сину, вибрати не можна тільки Україну». Ця незалежність і відчуття належності до вільного світу – це є дуже важливим. Країна, держава, політична нація – це те, що Бенедикт Андерсон назвав «уявлені спільноти». Тобто, це завжди продукти нашої уяви». Тому дуже небезпечно беззастережно любити продукти нашої уяви. Для мене питання: «За що я люблю Україну?» звучить трохи інакше: «Що я маю робити сам і в яких процесах я маю брати участь, аби в мене були підстави любити Батьківщину і пишатися нею. «Батьківщина – це не там, де добре. Це там, де ти хочеш, щоб було добре. І ми маємо докладати для цього усіх зусиль, хоча це може і не статися за нашого життя. Це може статися лише за життя прийдешніх поколінь. Тому найважливіше питання для мене: «Що ми маємо для цього робити?». Насамперед нам необхідно позбутися зв’язку із совковим минулим, тінню цивілізації й нарешті повністю долучитися до вільного людства, до європейської цивілізації».

Ольга Бондар-Різниченко, фахівчиня музейної справи, волонтерка

«Із величезним задоволенням вітаю вас зі святом. Я брала участь у встановленні незалежності в Харкові. Ми ще з 1988 року в Харкові роздавали інформаційні бюлетені. З часом ось це активне середовище з Харкова збільшувалося до масштабів всієї України. І це дуже надихає. Я люблю своїх людей, серед яких я живу. Люблю Україну, як людей. Нас всіх поєднує відчуття родинності. І революція Гідності ій початок війни – це все більше сприяло створенню різноманітних середовищ, мережевої співпраці. Раніше ми були зв’язані окремими точковими історіями, зараз через нашу волонтерську роботу, через культурні проєкти – в мене відчуття, що ця родина постійно збільшується і я по всій Україні все більше знаходжу своїх духовних родичів. Через це може постати новий спосіб самоорганізації, що дасть можливість для розвитку нового державного устрою, характерного саме для нашої країни. За рівнем свого свободолюбивого потенціалу, ми як країна пішли далеко вперед, в порівнянні з усіма країнами світу».

Ірина  Коваль, засновниця “SEMENOVA-media”

«Якби я жила, наприклад, в якійсь мусульманській країні, я б точно не змогла собі вибрати свою справу життя, свою професію. Добре, що в нашій країні жінки можуть водити авто, управляти бізнесом. В деяких країнах цього немає, на жаль, досі. Я вдячна Україні за людей, які, попри всі кризи, знаходять у собі сили і відкривають власні справи. Вони нікуди не виїжджають, хоча могли б. Вони вкладають свої сили в розвиток бізнесу в Україні. Я бачу перспективи перед собою, перспективи в містах, які розвиваються. Я б хотіла всім нам побажати фокусу на розвитку, який нам дає наша держава».

Ірина Шмідт, директорка КОМПАРУС.ЮА

«Не так часто випадає можливість взяти можливість у такому заході. Для мене це дуже хвилююче. Як я можу сказати, за що я люблю частину свого тіла? Україна – це частина мене. Я тут народилася, живу і люблю. Для мене Україна – це, в першу чергу, історія. Україна – це традиції. Я дуже рада, що у нас є традиція святкувати Різдво. Україна – це природа. Неймовірна краса. Україна – це міста. Кожне неймовірне по-своєму. Для мене люди – це найбільша цінність в Україні. Я бежмежно вдячна людям, які ціною свого життя виборювали для нас свободу.  Я нас всіх вітаю з цим чудовим святом!».

Юлія Бережко-Камінська, поетеса, Секретар Національної спілки письменників України по роботі з молодими авторами

«Я рада сьогодні бути з вами. Це свято об’єднує всіх українців. У кожного є своя відповідь на питання: За що я люблю Україну?». Пізнаючи і відкриваючи свою країну, свій край, ми пізнаємо себе, свої емоції. Я не говорю про свою любов відкрито прямо. Це настільки тонка річ, енергія, яка має просочуватися між тим, що ми робимо. Якщо ти в це вкладаєш лише щось своє, воно більше цінується. Я хочу долучитися до побажань Україні. Показуйте свою любов до України діями, а не словами».

Примітка. Місія “Активної Громади”: досягнути добробуту через демократичний розвиток громад України. Мета на 2025 рік: активізувати та залучити щонайменше 1% громадян до участі у прийнятті рішень та просуванні реформ в Україні на системній основі для добробуту в громадах України. Ініціатива створена в межах діяльності Інституту “Республіка”. Ми працюємо задля підвищення свідомої активності громадян.

Авторка: керівниця пресслужби Інституту “Республіка” та

ВІ “Активна Громада” Тетяна Кавуненко