Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області 23 грудня 2016 р. визнав нечинними низку положень правових актів Ужгородської міськради, які грубо порушують свободу  мирних зібрань та свободу вираження поглядів, право на мирне володіння майном, право на доступ до публічної інформації та гарантії участі у місцевому самоврядуванні. Деякі з цих положень суд визнав дискримінаційними, а також прийнятими поза межами повноважень, встановлених законом для органу місцевого самоврядування.

 Інститут «Республіка» ще у квітні 2016 року інформував про громадянське протистояння в місті Ужгороді довкола ухвалення нової редакції Регламенту для авторитарного міського голови.  Громадські активісти пов’язували усілякого роду обмеження та заборони, що виписані у документі, як реакцію на тривалі протести #Кірпічки проти забудови зелених зон міста.

Норми Регламенту порушували одразу три статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 10, 11, 14) та статтю 1 Протоколу до Конвенції.

Згідно з Конвенцією про права людини, статтею 10, громадяни мають право на вираження своїх поглядів. Будь-які дії, заклики, лозунги, гасла є допустимими, навіть якщо вони висловлені в образливій, шокуючій формі. Адже міжнародне зобов’язання захищає право на свободу вираження поглядів, що стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або несерйозні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

При цьому з практики Європейського суду з прав людини вбачається, що межі прийнятної критики ширші стосовно політиків, які виступають у своїй публічній якості, ніж по відношенню до приватної особи. Тому, висловлювання та заклики, вигуки, створення шуму, використання гучномовців, банери на трибуні тощо є реалізацією громадянами права на свободу вираження поглядів.

Окрім цього, жителі мають право на мирний протест в стінах міської ради, адже це приміщення є громадським місцем. Отже, сесійну залу можна законно використовувати для волевиявлення протестантів незгідних з політикою керівництва міста.

Відтак, користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Тобто місце реєстрації або наявність вільних сидячих місць у залі є дискримінуючими ознаками.

Таким чином, під тиском громадськості після постатейного обговорення проекту Регламенту 21 квітня 2016 року міськрада ухвалила компромісне рішення № 205 «Про Регламент Ужгородської міської ради VІI скликання». Проте, у документі залишалися норми, які хоч і не мали зобов’язуючого характеру, однак під час правозастосування могли мати неоднозначне трактування та несли у собі ризик порушення прав та свобод громадян.

Варто додати, що залишилася й норма про вхід до приміщення міської ради за наявності паспорту та через турнікет. Мовляв, така практика застосовується в усіх успішних містах, зокрема у Вінниці. Від  цієї «передової» практики активістам вдалося відмовити владу після запуску вірусної петиції.  Інформацію про інші порушення було передано на розгляд до місцевого адміністративного суду.

А 23 грудня минулого року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської обл. після тривалих судових дебатів визнав нечинними усі положення Регламенту міської ради, які оскаржувалися громадянами.

Наразі, ужгородці готуються відстоювати це рішення у Львівському апеляційному адміністративному суді. 1 березня о 09:15 відбудеться перше засідання апеляційного суду у справі №308/10757/16-а за позовом Наталії Майстренко до Ужгородської міської ради за адресою: вул. Саксаганського, 13, м. Львів.

Вхід вільний за наявності паспорту громадянина України. 

Микола Яцков для Інституту «Республіка»