Нещодавно, за допомогою медіа, ужгородцям стало відомо, що трьом міжнародним інвесторам Flextronics, Jabil та Yazaki закарпатські політики запропонували перенести із регіону частину своїх проектованих потужностей у Вінницьку область. Навіть, відбулись оглядини .
Як відомо з публікацій у ЗМІ, кожна із названих транснаціональних корпорацій (далі – ТНК) у 2016 році заявили про намір збільшення потужностей та робочих місць у Закарпатті, зокрема Yazaki ще на 1100 (на сьогодні тут працюють 1300 осіб), а Jabil планує до 4,5 – 5 тисяч.
Проте, виникає дисонанс: невже в закарпатських регіонах настільки висока зайнятість населення, що потрібно переносити виробництва до інших областей?
Дана ініціатива народного депутата України Роберта Горвата пояснюється тим, що на ринку праці Закарпаття виникають труднощі через дефіцит кваліфікованих працівників. Заводи ТНК звозять працівників у радіусі 60 км до місця роботи, а є випадки, що й з інших областей країни. Місцеві працівники після навчання на виробництві довго не затримуються і мігрують на заводи тих же ТНК, але в сусідній Угорщині чи Хорватії, де набагато вища заробітна плата. На цю ж проблему вказують й інші промисловці, зокрема в Ужгородському «Турбогазі».
У цій ситуації, здається, найкращим способом вирішення проблеми є кооперація інвесторів із будівництва робітничого містечка та підвищення заробітків працівників. Для чого щодня перевозити працівника, який втрачає близько 4 годин на добу на дорогу з віддалених сіл? Чому б не збудувати комфортні гуртожитки або будинки сімейного типу? Для багатьох родин питання житла буде визначальним критерієм для укорінення. Для підтвердження маємо історичний досвід. Чеський промисловець Ян Батя відомий тим, що першим будував соціальні трудові містечка із включно із соціальною інфраструктурою. Частково цей досвід у 30-х рр. був перейнятий і в місті Ужгороді, де поруч із взуттєвими майстернями, кінотеатром будувалось житло для робітників.
Власне, а в чому інтерес Ужгорода? Виробництва ТНК Jabil та Yazaki розташовані в радіусі 10 км від міста. Були цілком закономірні сподівання, що в рамках реформи місцевого самоврядування усі навколишні села разом із їхніми активами увіллються до складу об’єднаної територіальної міської громади (далі – ОТГ) та поповнять податками місцевий бюджет. Однак, інтеграційних процесів непомітно, ба навіть є спротив сільських громад, які намагаються створити власні ОТГ довкола міста та не хочуть нічого чути про спільну ідентичність з містом.
Для Ужгорода бюджетоутворюючим податком вже кілька років залишається податок з доходів фізичних осіб (далі – ПДФО), на відміну від податку на прибуток підприємств, який у структурі доходів складає жалюгідні крихти. На виробництві ТНК Jabil та Yazaki працює значна частка ужгородців. Однак, податок з доходів фізичних осіб осідає в районі, адже
Коли читаються ці рядки, може скластися хибна думка, ніби місто тільки втрачає і не має жодного зиску від сусідства з виробництвами ТНК. У нашій країні поступово відбувається децентралізація влади, а разом з нею й бюджетна децентралізація. Уже сьогодні на порядку денному стоїть питання, що кошти будуть спрямовуватися на освітні та медичні заклади пропорційно до кількості людей, які користуються їхніми послугами. Тобто бюджетні гроші ходитимуть за громадянами. Це тенденція законодавства, яку не можна не помітити, тому слід очікувати за рік-два зміни правил розподілу податкових надходжень з джерел ПДФО винятково за місцем проживання особи. Досвід тієї ж Словаччини підтверджує правильність цієї формули.
На сьогодні, враховуючи тенденції, міській владі варто розглянути спільно із представниками ТНК можливість будівництва багатоквартирної забудови із соціальною інфраструктурою (дитячі садочки, школи, і т.д.) на периферії вулиці Загорської за РІО-базою.
Аргументи проти: земля була роздана під індивідуальне будівництво. Так, це правда, але будівництво там дорожче, ніж десь посеред міста через відсутність комунікацій. Місту невигідно вкладати кошти у розвиток інфраструктури цієї території під облаштування міні-сіл, тому дуже повільно йде будівництво, і супутникові карти це яскраво демонструють. За умови викупу частини цих ділянок від громадян можна буде ставити питання про спільні проекти із ТНК щодо будівництва робітничих містечок.
Яка з цього користь? По-перше, приріст потенційних платників податків забезпечених робочим місцем; по-друге, ці ж люди, які мігруватимуть із інших регіонів залишатимуть частину доходів в місті – внутрішні інвестиції. Засилля «чужинців» ужгородці сприймуть спокійно: понад тисячу переселенців гостинно прийняли, і ті стали частиною громади. Та й власне, Ужгород – це місто трудових мігрантів, так склалось історично. На час входження Ужгорода до УРСР автохтонне населення складало ледь 20 тисяч містян.
Окрім того, слід вже сьогодні подбати про інтеграцію людей, які живуть в місті, але зареєстровані в селах. До прикладу муніципалітет Таллінна частково вирішив це питання завдяки
Тому, незважаючи на те, чи поглине Ужгород довколишні села чи ні, уже сьогодні слід оперувати категоріями конкурентної боротьби між містами та районами за інвестиції та платників податків. Не можна просто так віддавати інвестора – за нього треба боротися, а перш за все за людей!
Микола Яцков